8 Ландшафтні та рекреаційні території

8.1 Мережа ландшафтних та рекреаційних територій

8.1.1

Ландшафтні та рекреаційні території являють собою мережу ділянок озеленених та інших відкритих просторів різного призначення, розташованих як на територіях населених пунктів та приміських зон, так і на міжселенних територіях, в тому числі ландшафтних комплексів, рекреа ційних зон, курортів та оздоровчих місцевостей, об’єктів культурної спадщини та туристичних зон, територій природно-заповідного та водного фондів, водозахисних, полезахисних, транспортно розподільних озеленених смуг та інших об’єктів зеленого господарства.

Території та об’єкти природно-заповідного фонду, а також ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, курортні і оздоровчі, рекреаційні, водні і водозахисні території та об’єкти інших типів, що встановлені законодавством України, є частиною структурних терито ріальних елементів екологічної мережі.

Номенклатуру елементів мережі ландшафтних та рекреаційних територій наведено у до датку Д.

8.1.2

При формуванні мережі ландшафтних та рекреаційних територій населених пунктів слід виділяти:

– території загального користування (ділянки садово-паркового будівництва – парки, сади,сквери, бульвари; лісопарки; частково об’єкти природно-заповідного фонду);

– території обмеженого користування (ділянки житлової забудови, об’єктів громадськогообслуговування, культурної спадщини, виробництва);

– території спеціального призначення (охоронювані природні території, озеленення санітарно- захисних та охоронних зон, вздовж пішохідно-транспортних мереж, коридорів, сільськог оспод ар ських та інших територій) згідно з додатком Д.

8.1.3

Потреби у ландшафтних та рекреаційних територіях слід визначати за показниками нормативного забезпечення цими територіями постійних мешканців населених пунктів згідно з таблицею 8.1, з урахуванням фізико-географічного районування території України згідно з до датком А.

У містах з чисельністю населення 100 тис. осіб і більше існуючі масиви міських лісів (за виключенням лісів Лісового фонду України) слід перетворювати у міські лісопарки і відносити додатково до озеленених територій загального користування із розрахунку не більше 5 м2/люд.

Таблиця 8.1 – Нормативні показники площ ландшафтних та рекреаційних територій

Ландшафтні та рекреаційні території	Групи міст за кількістю населення, тис. осіб.	Площа озеленених територій, м2/особу
		І-ІІ зони – мішаних та широколистя- них лісів	ІІІ зона – лісостепова	ІV зона – степова	V зона – Карпатські гори VІ зона – Кримські гори
Приміські та позаміські
Рекреаційні, оздоровчі території та ліси зеленої зони навколо населених пунктів*	Від 500	300	250	250	350
	250-500	250	200	200	300
	50-250	200	160	160	200
	До 50	100	80	80	120
У межах населеного пункту
Загального користування	Від 250	10	11	12	15
	50-250	7	8	9	11
	До 50	8	9	10	12
	Сільські насе- лені пункти	12	13	14	17
Житлових районів, мікрорайонів**	Від 10	6	6	7	8

* Враховуються при розробленні схем планування територій на державному та регіональному рівнях.

** Враховуються при розробленні генеральних планів та детальних планів територій.

Примітка 1.

Показники ландшафтних та рекреаційних приміських та позаміських територій повинні вклю чати території лісопарків, природно-заповідних територій та земель оздоровчого та рекреацій ного призначення.

Примітка 2.

У містах, де розміщуються промислові підприємства І і ІІ класу за санітарною класифікацією, а також у населених пунктах, які розташовані на радіоактивно забруднених територіях, наведені норми озеленених територій загального користування слід збільшувати на 15-20 %, а у містах, де розміщуються залізничні вузли, – на 5-10 %.

8.2 Озеленені території населених пунктів

8.2.1

У населених пунктах слід визначати озеленені території, що належать до земель рекре а ційного призначення і входять до складу єдиної мережі ландшафтних та рекреаційних територій. Ділянки озеленених територій треба встановлювати згідно з існуючими межами землекористувань, природних рубежів та транспортних магістралей.

До озеленених територій загального користування населених пунктів відносяться багато функціональні та спеціалізовані парки, сади, сквери, бульвари, міські лісопарки, озеленені ділянки набережних та пляжів, ботанічні сади та зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мис тецтва та інші природні і штучно створені ландшафтні об’єкти (рисунок 6).

Питома вага озеленених територій різного призначення (зелені насадження загального корис тування, обмеженого та спеціального призначення) в межах території населеного пункту визна чається відповідно до ДСП 173-96. У містах, де розміщені ТЕЦ, котельні та підприємства 1-го класу санітарної шкідливості рівень озеленення території слід збільшувати не менше ніж на 15 %.

Рисунок 6 – Система зелених насаджень

8.2.2

Основні структурні елементи озеленених територій різного призначення та питому вагу зелених насаджень в межах площі їх території слід визначати за таблицею 8.2.

Таблиця 8.2 – Питомі показники рівня озеленення

Структурні елементи	Рівень озеленення, не менше %
1. Озеленені території загального користування
Багатофункціональні парки: Міські	65
Районні	60
Сади, сквери	75
Бульвари	60
Міські лісопарки	80
Спеціалізовані парки:
Дитячі	40
Спортивні	15
Меморіальні	30
Зоологічні	40
Ботанічні	55
Виставкові	50

8.2.3

У містах у структурі озеленених територій загального користування великі парки площею понад 100 га та міські лісопарки площею понад 500 га повинні становити не менше 10 % від загальної площі озеленених територій. Час доступності міських парків при пересуванні на транс порті повинен становити не більше 20 хв, а районних парків – не більше 15 хв.

Примітка.

У сейсмічних районах необхідно забезпечувати вільний доступ до парків, садів та інших озеленених територій загального користування, не допускаючи улаштування огорож з боку територій житло вої забудови.

8.2.4

Максимально допустиму одночасну кількість відвідувачів озеленених територій загаль ного користування в межах населених пунктів слід приймати, осіб/га:

– міські парки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 100 – районні парки, парки зон відпочинку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70 – парки курортів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50 – міські лісопарки (лугопарки, гідропарки) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 – рекреаційно-оздоровчі ліси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

– спеціалізовані парки:

– зі спортивно-ігровим обладнанням . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 100 – з експозиційними зонами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 120

– з комплексами культурних, розважальних споруд . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 150

Примітка.

При кількості одночасних відвідувачів від 10 до 50 осіб/га слід проектувати дорожньо-стежкову мережу для організації їх руху. Якщо кількість одночасних відвідувачів перевищує 50 осіб/га слід передбачати заходи щодо перетворення лісового ландшафту у парковий.

8.2.5

При проектуванні парків, садів, скверів і бульварів слід передбачати максимальне збе реження ділянок існуючих зелених насаджень та водойм та враховувати вимоги ДБН Б.2.2-5. При цьому мінімальну площу озеленених територій слід приймати: парків – 2 га, скверів – 0,05 га, садів – 1,5 га.

Мінімальну ширину бульварів з однією пішохідною алеєю слід передбачати при розміщенні: між проїзними частинами – 18 м, між проїзною частиною та забудовою – 10 м.

Ширину пішохідних доріжок слід приймати кратною 0,75 м (ширина смуги руху однієї людини).

8.2.6

На територіях житлової, громадської, курортної та рекреаційної забудови слід перед бачати засоби:

– загального озеленення ділянок (дерева, чагарники, газони, квітники);

– площинного озеленення (дахів, міжрейкових трамвайних полотен, гольф-полів);

– вертикального озеленення будинків і споруд (фасадів, балконів, шумозахисних стінок);– відновлюваного озеленення (порушених ділянок, ярів, схилів).

До інноваційних засобів збільшення площі озеленення територій забудови населених пунктів належать: вертикальні сади і парки (килимові та модульні), мобільні системи озеленення (пересувні форми), зелені екрани та стіни, сади безперервного цвітіння.

8.2.7

Відстань від будинків, споруд, а також елементів благоустрою та інженерних мереж до дерев і чагарників слід визначати згідно з ДБН В.2.3-5.

8.2.8

Для озеленення міських населених пунктів слід передбачати розсадники деревних і чагарникових рослин та квітково-оранжерейні господарства. Нормативний показник площі розсад ників треба приймати з розрахунку забезпеченості рівня озеленення мереж озеленених територій. Площу розсадників слід передбачати не менше 80 га; загальну площу квітково-оранжерейних господарств треба приймати з розрахунку 0,4 м2 на одного мешканця міста.

8.3 Позаміські ландшафтні території

8.3.1

Позаміські ландшафтні території являють собою сукупність природних та природно антропогенних ландшафтних комплексів, які знаходяться за межами населених пунктів (ліси, лісопарки, луки, прибережні та водні угіддя, рекреаційні, оздоровчі, природно-заповідні території тощо), і виконують екологічні, санітарно-гігієнічні та рекреаційно-оздоровчі функції; вони можуть бути багатофункціональними та спеціалізованими.

Примітка.

Основою формування позаміських ландшафтних територій є землі лісогосподарського, рекреа ційного, оздоровчого, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

8.3.2

Багатофункціональні позаміські ландшафтні території можуть складатися з:

а) курортно-оздоровчих та рекреаційних територій (зони короткочасного, тривалого та змi -

шаного відпочинку);

б) територій лісового фонду;

в) територій дачної та садової забудови;

г) територій унікальних природно-заповідних об’єктів (біосферні заповідники, національні при -

родні та регіональні ландшафтні парки);

д) територій зеленого, екологічного, сільського та етнографічного туризму (села-центри народ -

них ремесел, етнічні осередки тощо).

8.3.3

Спеціалізовані позаміські ландшафтні території формуються на базі:

а) територій природних парків (лісопарки, лукопарки, гідропарки, дендропарки, пейзажні парки);

б) територій тематичних парків і заповідників (етнографічні парки, парки-пам’ятки садово- пар -

кового мистецтва, історико-культурні заповідники);

в) територій спеціального призначення (санітарно-захисні і водоохоронні зони, захисне озе -

ленення, оранжерейні господарства та розсадники).

8.3.4

При розрахунках місткості позаміських ландшафтних та рекреаційних територій слід використовувати показники максимально допустимих рекреаційних навантажень згідно з табли цею 8.3.

Таблиця 8.3 – Показники максимально допустимого рекреаційного навантаження

Територія	Максимально допустима кількість осіб на 1 га
Ліси лісового фонду України	3
Рекреаційно-оздоровчі ліси	0,4
Національні природні парки	0,2
Регіональні ландшафтні парки	0,5

8.3.5

Позаміські рекреаційні об’єкти – парки та зони відпочинку різних типів – слід створювати на базі існуючого лісового фонду та передбачати дорожньо-стежкову мережу, яка повинна займати:

у приміських парках до 12 %, лісопарках – до 7,5 %, рекреаційних лісах – до 2,5 % площі їх території.

У межах дорожньо-стежкової мережі слід передбачати мережу велосипедних маршрутів з відповідними вказівниками.

Довжина пішохідних підходів від зупинок та стоянок транспорту до окремих приміських ланд шафтних та рекреаційних об’єктів масового відвідування не повинна перевищувати 500 м.

8.4 Рекреаційні території

8.4.1

Зони відпочинку населення створюються переважно на землях рекреаційного призна чення в межах міст (внутрішньоміські), приміських зон (приміські), у системах міжселенного роз селення.

Зони короткочасного відпочинку (щоденної, щотижневої регульованої рекреації) рекомен ду ється розміщувати на відстані не більше 30 км від населеного пункту.

Зони тривалого відпочинку (стаціонарної рекреації) рекомендується розташовувати за межами населених пунктів у найбільш сприятливих умовах.

Примітка.

Сприятливість умов для розміщення зон відпочинку визначається у процесі аналізу та комп лексної оцінки природних лікувальних, ландшафтно-рекреаційних і туристичних ресурсів з урахуванням загальної еколого-містобудівної ситуації.

8.4.2

Розміри територій зон короткочасного відпочинку слід приймати з розрахунку 500-1000 м2 на одного відвідувача, у тому числі та частина, що інтенсивно використовується для активних видів відпочинку, повинна становити не менше 100 м2 на одного відвідувача.

Відстані між зонами короткочасного відпочинку та ділянками автомобільних доріг загального користування і залізниць слід приймати не менше 500 м, між ділянками (майданчиками) активного відпочинку та ділянками курортно-рекреаційних закладів, дачної та садової забудови – не менше 300 м.

8.4.3

У зонах відпочинку доцільно передбачати розміщення закладів і підприємств обслу го вування шляхом формування громадських центрів.

Розміри територій з урахуванням функціонального призначення громадського центру слід приймати, у % від його загальної площі:

а) культурно-видовищних закладів

– 1-2;

б) фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд

– 2-4;

в) пляжів і пристроїв для відпочинку на воді

– 4-8;

г) майданчиків для відпочинку дітей

– 3-6;

д) майданчиків відпочинку та розваг дорослих

– 5-7;

е) адміністративно-господарських споруд

– 4-5;

е) зелених насаджень і квітників

– до 70.

Примітка.

Розміри території для короткочасного відпочинку дітей у разі її розміщення поблизу міської забудови можуть бути збільшені, але не більше ніж на 20 %.

8.4.4

У межах прибережних смуг річок і озер слід передбачати організацію пляжів з розрахунку їх площі на одного відвідувача – не менше 8 м2, для маломобільних осіб – не менше 10 м2.

Довжину берегової смуги річкових і озерних пляжів слід приймати не менше 0,25 м на одного відвідувача.

Примітка.

Розміри територій та довжину берегової смуги морських пляжів у зонах відпочинку необхідно приймати згідно з 8.5.6.

8.4.5

На прилеглих до зони пляжів територіях та водних просторах слід створювати припляжну і акваторіальну зони. Для орієнтовних розрахунків площі території вказаних зон на одного відвi дувача слід приймати: припляжної у прибережній захисній смузі малих і середніх річок та водойм – 10 м2, великих річок, водосховищ та озер – 25 м2; акваторіальної – 5 м2 (для купання).

8.4.6

Площу території різного функціонального використання у припляжній, пляжній і аква торіальній зонах морів, річок та озер слід визначати відповідно до показників, наведених у таб лиці 8.4.

Таблиця 8.4 – Площа території різного функціонального використання у припляжній, пляжній і акваторіальній зонах морів, річок та озер

Зона	Сектор	Площа сектора, % загальної площі зони
Акваторіальна	Купання	75-90
	Дитячий	3-5
	Спортивний	5-10
	Риболовства	3-5
Пляжна	Солярію, аерарію	40-60
	Обслуговування і пішохідних комунікацій	8-13
	Дитячий	5-7
	Спортивний	8-10
	Відпочинку на озеленених ділянках	20-40
Припляжна	Адміністративно-господарський	3-5
	Рятувально-медичний	1-2
	Обслуговування і пішохідних комунікацій	19-27
	Спортивний	7-12
	Відпочинку на озеленених ділянках	50-70

8.4.7

При розробленні проектів зон короткочасного відпочинку рекреаційне навантаження на природний ландшафт та тип його благоустрою слід приймати за таблицею 8.5.

Таблиця 8.5 – Рекреаційне навантаження на природний ландшафт зон короткочасного відпочинку

Ландшафт	Рекреаційне навантаження, люд./га
	Темно-/ світло- хвойні ліси	Змішані ліси	Листяні ліси	Заплавні лісолуки	Рекомендований тип благоустрою
Ліс лісового фонду України	0,7/1,0	1,5	3,5	5,0	Дорожньо-стежкова мережа повинна становити 0,5 % території. Благоустрій: окремі майданчики для відпочинку
Рекреаційно- оздоровчий ліс	2,5/3,0	3,5	6,0	8,0	Дорожньо-стежкова мережа повинна становити 0,6-2,5 % території. Благоустрій: мережа майданчиків для відпочинку, місця для знешкодження сміття
Лісопарк	7,0/8,0	9,0	12,0	15,0	Дорожньо-стежкова мережа повинна становити 2,6-7,5 % території. Благоустрій: павільйони для захисту від дощу на відстані 1,0-1,5 км, містки через водойми, майданчики для відпочинку, місця для наметів, окремі вбиральні і сміттєзбірники
Парк зони короткочасного відпочинку	13,0/15,0	17,0	22,0	26,0	Дорожньо-стежкова мережа повинна становити 7,6-12,5 % території. Благоустрій: павільйони для захисту від дощу на відстані 0,5-1,0 км, вби- ральні (одна на 4-5 га), питні колодязі на відстані 1,5-2,0 км, містки через водойми, лави, столи для пікніків, сміттєзбірники на відстані 500-800 м.

Примітка 1.

Вказані навантаження застосовуються для кращих умов виростання рослинності (ліси I класу бонітету). Для лісів II класу бонітету показники навантаження знижуються на 10-15 %, III класу – на 15-25 %, IV – на 20-25 %. Ліси V класу бонітету виключаються із рекреаційного використання або використовуються при мінімальних навантаженнях.

Примітка 2.

Норми навантажень допускається знижувати при стрімкості рельєфу, застосовуючи знижу вальні коефіцієнти: при схилах 10-20 % – 0,8; 20-30 % – 0,6; 30-50 % – 0,4; понад 50 % – 0,2.

8.4.8

Розрахункові показники місць для тимчасового зберігання автомобілів (площинних або багатоповерхових автостоянок), які розміщуються біля меж об’єктів короткочасного відпочинку, слід визначати за завданням на проектування, а за його відсутності – за таблицею 8.6.

Таблиця 8.6 – Розрахункові показники місць тимчасового зберігання автотранспорту, що розміщуються біля меж об’єктів короткочасного відпочинку

Рекреаційні території, будинки і споруди	Розрахункова одиниця	Кількість машино-місць на розрахункову одиницю
Пляжі і парки	100 одночасних відвіду- вачів	15-20
Лісопарки, заповідники і рекреаційні ліси	Те саме	7-10
Зони короткочасного відпочинку	»	10-15
Заклади громадського обслуговування	»	20-25

Примітка.

Довжина пішохідних підходів від автостоянок для тимчасового зберігання автомобілів до об’єктів у зонах короткочасного відпочинку не повинна перевищувати 1000 м.

8.5 Курортно-оздоровчі території

8.5.1

Курортні території (курорти) слід формувати на землях оздоровчого призначення, які мають відповідні ресурси, найбільш сприятливий мікроклімат, ландшафт і санітарно-гігієнічні умови. На території курортів слід передбачати будівництво реабілітаційних санаторно-курортних та рекреаційних закладів, підприємств і центрів різних видів спеціалізованого курортного обслуго вування, пожежних частин, організацію і благоустрій парків і пляжів, а також створення спеціальних бальнеотехнічних, берегозміцнювальних та інших інженерних об’єктів.

Курортні території можуть бути відокремленими, розміщеними за межами населених пунктів або бути функціональними зонами курортних міст і селищ, а також інших населених пунктів (промислових, портових, сільськогосподарських), які мають в межах своїх територій санаторно курортні та рекреаційні заклади.

8.5.2

Чисельність тих, що оздоровлюються й відпочивають у санаторно-курортних та рекреа ційних закладах, слід визначати за показниками одночасної кількості цілорічних і сезонних місць відповідних закладів, а чисельність неорганізовано відпочиваючих – на підставі статистичних даних з урахуванням місткості індивідуальних та колективних засобів розміщення у житловому фонді.

8.5.3

При плануванні території нових і реконструкції існуючих курортів слід передбачати:

а) розміщення санаторно-курортних та рекреаційних закладів на територіях з рівнями шуму, що

не перевищує допустимий рівень;

б) винесення за межі курортних територій промислових і комунально-складських об’єктів;

в) пристосування житлової забудови і громадських будівель, розміщених у курортній зоні, у рекреаційний фонд для обслуговування тих, що реабілітуються, оздоровлюються й відпочивають;

г) виключення з меж курортних територій транзитних транспортних потоків.

Розміщення нової житлової забудови для розселення обслуговуючого персоналу санаторно курортних та рекреаційних закладів слід передбачати за межами курортних територій.

При проектуванні нових санаторно-курортних та рекреаційних закладів відстань від стін будi вель слід приймати відповідно до ДСП 173-96.

8.5.4

Розміри земельних ділянок санаторно-курортних та рекреаційних закладів слід приймати у відповідності з додатком Е.4.

Розміри курортних територій загального користування слід встановлювати з розрахунку:

– на одне місце у санаторно-курортних та рекреаційних закладах – 10 м2 території спеціа лізованих об’єктів обслуговування (додаток Е.3) та 50 м2 озеленення;

– на одного неорганізовано відпочиваючого – 2 м2 території спеціалізованих об’єктів обслу говування (додаток Е.3) та 25 м2 озеленення.

Примітка.

У приморських курортах Криму, Одеського узбережжя та Приазов’я, які склалися, а також гірських курортів Карпат розміри територій загального користування допускається зменшувати, але не більше як на 50 %.

8.5.5

Мінімальні розміри території морських пляжів, які розташовані на території курортів, слід приймати на одного відвідувача:

а) для дорослих . . . . . 5 м2;

б) для дітей . . . . . . . 4 м2.

Розміри території спеціалізованих пляжів для маломобільних груп населення слід приймати з розрахунку 8-10 м2 на одного відвідувача.

Довжину берегової смуги морського пляжу на одного відвідувача слід приймати не менше 0,2 м.

Кількість одночасних відвідувачів на пляжах слід розраховувати з використанням коефіцієнтів одноразового завантаження пляжів, які визначаються як відношення тих, що знаходяться на пляжі, до загальної кількості відпочиваючих.

Для розрахунків слід застосовувати наступні коефіцієнти одноразового завантаження пляжів:

– пляжі санаторіїв бальнеогрязьових

– 0,6;

– санаторіїв кліматичних

– 0,8;

– готелів

– 0,9;

– оздоровчих таборів – 1,0;

– пляжі загального користування для місцевого населення – 0,2;

– для неорганізованих відпочиваючих – 0,5.

8.5.6

На курортах встановлюється округ санітарної охорони у складі трьох зон: першої (суво рого режиму), другої (обмежень) і третьої (спостережень).

Територія першої зони завширшки не менше 100 м включає прибережну смугу моря, пляжі, ділянки, що прилягають до пляжів. Має використовуватися для організації зелених насаджень загального користування, набережних, бульварів, скверів, кліматолікувальних споруд, спортивних і дитячих майданчиків.

Примітка.

У першій зоні санітарної охорони курортних міст та інших населених пунктів, що мають статус курортних, допускається збереження існуючих капітальних споруд житлово-громадського призначення.

8.5.7

На території другої зони санітарної охорони курортів слід передбачати розташування санаторно-курортних та рекреаційних закладів(у тому числі рекреаційного житла) та об’єктів іншого використання для потреб місцевого населення та громадян, що прибувають на курорт відповідно до [17].

Примітка 1.

У кварталах рекреаційного житла можуть бути влаштовані об’єкти для обслуговування відпочиваючих (кафе, перукарні, сауни тощо), а також місця для зберігання легкових автомобілів (вбудовані, прибудовані або окремо розташовані).

Примітка 2.

На земельних ділянках розміщення рекреаційного житла забороняється створення госпо дарських споруд для утримання худоби та птиці.

8.5.8

Нормативні вимоги до рекреаційного житла:

– кількість людей, що тимчасово розміщуються в одному житловому будинку, повинна стано вити не більше 30 осіб;

– поверховість забудови не повинна перевищувати 4 поверхів;

– розрахункову щільність населення на території розміщення рекреаційного житла реко мендується приймати не більше 195 осіб/га, у тому числі: 40 осіб/га для постійного населення та 155 осіб/га – для відпочиваючих;

– розміри земельних ділянок рекреаційного житла слід приймати з розрахунку не менше ніж:23,3 м2/особу для постійного населення та 40,0 м2/особу – для відпочиваючих;

– мінімальна площа житлового приміщення для тимчасового проживання відпочиваючихповинна становити не менше: 9 м2 при одномісному розміщенні, 12 м2 при двомісному та 16 м2 при трьохмістному розміщенні (рисунок 7).

Рисунок 7 – Рекреаційне житло

8.5.9

Реабілітаційні санаторно-курортні та рекреаційні заклади, розташовані у межах курортів, доцільно об’єднувати у комплекси, забезпечуючи єдине архітектурно-планувальне вирішення.

На території реабілітаційних санаторно-курортних та рекреаційних закладів та їх комплексів слід передбачати розміщення майданчиків, склад і розміри земельних ділянок яких слід приймати за таблицею 8.7.

Таблиця 8.7 – Склад і розміри земельних ділянок для розміщення майданчиків на території санаторно-курортних та рекреаційних закладів

Майданчики	Площа, м2 на одне місце
Для відпочинку, кліматолікування, тихих ігор і читання	2,0
Спортивні (для бадмінтону, волейболу, тенісу)	3,5
Літнього кінотеатру (кінолекторію)	0,9
Танцювальний	0,6

8.5.10

При плануванні території курортів слід формувати систему закладів і центрів спеціалi зованого курортного обслуговування.

Для орієнтовних розрахунків кількість і місткість закладів та підприємств спеціалізованого курортного обслуговування на 1000 осіб, що реабілітуються й відпочивають, слід приймати згідно з додатком Е.3.

8.5.11

На території курортів слід передбачати автостоянки для автомобілів, місткість яких визначається розрахунком. Кількість машино-місць на 100 відпочиваючих і обслуговуючого персо налу: для санаторіїв, будинків (пансіонатів) відпочинку 15-20, готелів та туристичних закладів – 20-25.

Кількість місць для зберігання мопедів, велосипедів визначають розрахунком відповідно до завдання на проектування.

Якщо на території курортів є об’єкти туризму, то слід передбачати додаткові стоянки для автобусів і легкових автомашин та велосипедів, які належать туристам, кількість яких визначається розрахунком. Розміщення таких стоянок має забезпечувати зручні підходи до об’єктів туристичного огляду (але не далі 500 м від них), не порушуючи цілісного характеру історичного середовища.

8.6 Туристичні зони

8.6.1

У межах населених пунктів, а також на позаміських територіях за наявності визначних історико-архітектурних об’єктів культурної спадщини, природних ландшафтів і пам’яток природи слід створювати туристичні зони, які можуть включати підзони: екскурсійних природно-культурних об’єктів, закладів для розміщення туристів, центрів обслуговування, майданчиків для огляду об’єк тів чи відпочинку, ділянок для аматорських занять, а також ландшафтно-маршрутних коридорів, що об’єднують складові туристичної території.

Туристичні зони рекомендується створювати на землях рекреаційного, історико-культурного, природно-заповідного та оздоровчого призначення.

8.6.2

До туристичних природно-культурних ресурсів належать:

– археологічні нерухомі об’єкти культурної спадщини;

– історичні будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі);

– об’єкти монументального мистецтва;

– об’єкти архітектури, окремі будівлі, архітектурні споруди;

– об’єкти містобудування, історично сформовані центри населених місць, площі, комплекси

(ансамблі);

– об’єкти садово-паркового мистецтва та ландшафтні природні території;

– об’єкти науки і техніки;

– історико-культурні заповідники та музеї;

– об’єкти природно-заповідного фонду;

– інші визначні місця.

8.6.3

У залежності від особливостей природно-культурних ресурсів слід виділяти туристичні зони, що створюються на базі природно-заповідного фонду, об’єктів культурної спадщини та змішані.

За функціональними ознаками туристичні зони поділяються на:

– культурного туризму, що формується на базі архітектурно-містобудівних об’єктів культурноїспадщини в історичних ареалах населених місць;

– пізнавального – на базі історико-архітектурних і ландшафтних об’єктів культурної спадщини,переважно на позаміських територіях;

– оздоровчого – на територіях курортів у приморських, гірських районах, оздоровчих місце востях;

– рекреаційного – на територіях зон тривалого та короткочасного відпочинку, позаміськихландшафтних та рекреаційних територіях;

– зеленого – на озеленених територіях населених пунктів та приміських зон;

– екологічного – на територіях об’єктів природно-заповідного фонду;

– сільського – на територіях сільських населених пунктів, сільськогосподарських угідь, фер мерських господарств.

8.6.4

Основою створення зон культурного та пізнавального туризму є ареали концентрації об’єктів культурної спадщини. Площу цих територій доцільно встановлювати не менше ніж 1 тис. га.

Межі територій культурного та пізнавального туризму слід встановлювати згідно з макси мальними радіусами переміщення екскурсантів протягом дня: пішохідні – 12 км, велосипедні – 60 км, водні – 30 км, автомобільні – 100 км.

8.6.5

У межах туристичних зон слід виділяти екскурсійні зони, якщо середня щільність об’єктів огляду на 1 тис. га становить, не менше: природних – 10 одиниць, об’єктів культурного туризму – 20, пізнавальних закладів – 5; а загальна площа ареалу об’єктів огляду становить не менше 100 га.

8.6.6

При формуванні екскурсійних зон слід враховувати, що об’єкт туризму включає саму територію та зону його комфортного зорового сприйняття.

Розміри зони комфортного зорового сприйняття мають визначатися за радіусами: у межах двох висот об’єкта – для окремої пам’ятки, до 1,2 км – для комплексу пам’яток, до 2,5 км – для містобудівних ансамблів, до 5 км – для значних природних об’єктів.

8.6.7

В ареалах розміщення об’єктів культурної спадщини підлягають розрахунку показники допустимого антропогенного навантаження, які слід встановлювати шляхом визначення пропускної спроможності основних об’єктів огляду:

P_max \= _P ЧT_t_0 ,

де _Р_max – максимальна пропускна спроможність пам’ятки протягом дня, осіб;

Р – показник допустимої одночасної кількості екскурсантів, осіб; T – час, відведений для екскурсій протягом дня, год; _t_0 – час, необхідний для огляду об’єкта, год.

Оптимальна одночасна кількість відвідувачів для огляду архітектурно-містобудівного ансамблю становить 50-90 осіб; орієнтовний час огляду ансамблю становить 1,5-2 год, його фрагменту – 15-25 хв, екскурсії протягом дня – 8 год.

8.6.8

Для розрахунку загальної кількості місць для спеціалізованих туристичних автобусів та індивідуальних транспортних засобів на автостоянках у межах пішохідної доступності від об’єктів огляду слід використовувати максимальний показник туристичного потоку (кількість екскурсантів за даними туристичних операторів, кількість проживаючих у закладах розміщення туристів, кількість відвідувачів краєзнавчих музеїв тощо), осіб/день, у пік туристичного сезону.

8.6.9

При формуванні туристичних зон у межах природно-заповідних об’єктів згідно з режи мами охорони необхідно виділяти такі підзони:

– відкриті для регульованої та стаціонарної рекреації і туризму (біосферні заповідники, націо нальні природні парки, регіональні ландшафтні парки та території без охоронного статусу);

– для екскурсійного огляду (парки-пам’ятки садового-паркового мистецтва, ботанічні сади,зоологічні сади та дендрологічні парки, частково пам’ятки природи);

– закриті для туризму (природні заповідники, заповідні урочища, заказники, пам’ятки природи).

8.6.10

Розміри складових елементів туристичної зони, що формується на базі природно-запо відного фонду, слід приймати (м2 на одного туриста):

а) заклади розміщення туристів – згідно з додатком Е.1;

б) центри обслуговування – 10;

в) місця відпочинку – 1000;

г) угіддя для аматорських занять: рибальські – 1000, мисливські – 20 000, ягідно-грибні – 10 000,

лижні – 2000, водні – 1000.

8.6.11

Баланс функціональних елементів туристичної зони в межах природно-заповідних тери торій слід приймати відповідно до показників таблиці 8.8.

Таблиця 8.8 – Питомі показники функціональних елементів туристичної зони в межах природно-заповідних територій

Територія	% від загальної площі
Закладів розміщення та центрів обслуговування	8-10
Озеленення та місць відпочинку	3-5
Стоянок транспортних засобів	2-3
Доріг	5-7
Ареалів об’єктів огляду, туристичних угідь	70-80

8.6.12

Для збереження природного ландшафту при організації туристичних зон та екскурсійних маршрутів слід враховувати показники допустимих рекреаційних навантажень відповідно до таб лиці 8.5.

Максимальна пропускна здатність пішохідних доріг та стежок на території туристичних зон повинна становити не більше, осіб/га: гравійних – 100, земляних – 75, трав’яних – 50.

8.6.13

Ботанічні сади слід розміщувати на територіях, які мають сприятливі природні умови для вирощування, збереження та використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори, як у межах населених пунктів, так і на заміських та позаміських територіях.

Мінімальні розміри площі території ботанічних садів та їх функціональних зон слід приймати з розрахунку: експозиційна зона – 100 м2 на одного відвідувача; наукова зона – 75 м2, адмi ністративно-господарська зона – 30 м2 на одного працівника; площа заповідної зони не регла ментується. На території ботанічного саду можлива організація рекреаційної зони, яка може займати 10-15 % його площі.

Кількість відвідувачів рекреаційної зони визначається, виходячи з розрахунку 150 м2 території на одну особу.

Примітка.

Заповідна зона природного ландшафту може входити до складу експозиційної і наукової зони або бути відсутньою.

8.6.14

Дендрологічні парки розміщуються на територіях, які мають спеціально створені умови для збереження різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій. На території дендро логічних парків виділяються функціональні зони відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.

Розміри площі території експозиційної та рекреаційної зон дендрологічного парку слід прий мати від 65 % до 80 % з розрахунку орієнтовно 1000 м2 на одного відвідувача.

8.6.15

Зоологічні парки в залежності від їх основних функцій розподіляються на:

– науково-дослідні;

– демонстраційні;

– пізнавально-освітні.

Територія зоологічних парків з відповідними умовами для збереження рідкісних експозиційних та місцевих видів тварин повинна становити в межах від 1 га до 1000 га у межах міст та зон їх впливу.

Мінімальні розміри площі території зоологічних парків та їх функціональних зон приймаються з розрахунку:

експозиційна зона – 75 м2 на одного відвідувача; рекреаційна зона – 65 м2 на одного відвідувача; наукова – 30 м2 на одного працівника; адміністративно-господарська – 20 м2 на одного працівника.

8.6.16

Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва розташовуються як у межах населених пунктів, так і на позаміських територіях. Можуть бути як самостійними архітектурно-ландшафтними об’єктами, так і складовими частинами ансамблів палаців-музеїв, старовинних садиб, архео ло гічних парків, містобудівних комплексів. На території парків-пам’яток садово-паркового мистецтва слід виділяти такі функціональні зони: експозиційну, рекреаційну, наукову, адміністративно-г оспо дарську. В межах території парків-пам’яток доцільно створення альтернативних функціональних зон: культурно-історичної (заповідної), буферної (для організації рекреації й обслуговування) та охоронної (завширшки 150 м від зовнішньої межі парку).

8.7 Природно-заповідні території

8.7.1

У межах населених пунктів, на приміських та позаміських територіях, на землях при родно- заповідного та іншого природоохоронного, історико-культурного призначення слід перед бачати організацію нових та збереження існуючих природних та штучно створених об’єктів – національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних, дендрологічних та зоологічних парків, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва та використовувати їх з рекреа ційною та екскурсійною метою.

У межах регіонів та на транскордонних територіях слід формувати біосферні заповідники та міждержавні природно-заповідні об’єкти, які доцільно використовувати у туристичних цілях.

На території об’єктів природно-заповідного фонду таких, як природні заповідники, заказники, пам’ятки природи та заповідні урочища, що особливо охороняються, забороняється здійснення рекреаційній діяльності.

Питома вага територій природно-заповідного фонду в межах регіонів, країни в цілому повинна становити від 5 до 20% площі території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, в залежності від природно-кліматичних та ландшафтних особливостей.

8.7.2

Розміри і режим використання охоронних зон об’єктів природно-заповідного фонду вста нов люються за проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення відповідно до [12], [27].

8.7.3

Національні природні парки створюються на територіях, що мають унікальні природні та історико-архітектурні комплекси та об’єкти. За значенням національні парки поділяються на загально державні та міжнародні; за місцерозташуванням – на міські, приміські та міжселищні.

Регіональні ландшафтні парки створюються на територіях з типовими природними та історико культурними комплексами та об’єктами; вони можуть бути регіонального і місцевого значення, міськими та приміськими.

При створенні національних природних та регіональних ландшафтних парків слід враховувати географічні особливості приморських, гірських, степових територій. Залежно від розмірів природні та ландшафтні парки поділяються на малі до 40 тис. га, середні до 75 тис. га та великі – до 250 тис. га і більше.

8.7.4

При проектуванні територій національних природних і регіональних ландшафтних слід виділяти такі функціональні зони:

– заповідну, яка формується на основі природних заповідників, заказників, заповідних урочищта пам’яток природи і повинна займати площу, що становить 20% і більше від території парку;

– регульованої рекреації, яку слід формувати для організації зон короткочасного відпочинкунаселення, обладнання туристичних велосипедних та пішохідних маршрутів і екологічних стежок; площа її повинна становити 35% і більше від території парку;

– стаціонарної рекреації, на території якої слід створювати зони тривалого відпочинку (гірсько спортивні, водноспортивні), розташовувати курортно-рекреаційні заклади, облаштовувати місця для ночівлі туристів (хижі, бівуачні зупинки), передбачати організацію рекреаційних комплексів з високим рівнем інженерного обладнання; площа цієї зони повинна становити 10 % і більше від площі парку;

– господарську, на території якої слід виділяти населенні пункти, виробничі, комунальні таінфраструктурні об’єкти, земельні ділянки інших власників та адміністративну її частину для забез печення потреб парку(5-10 % території парку); в залежності від природно-містобудівних умов вся зона може займати 15-35 % території парку.

Примітка.

Зони короткочасного та тривалого відпочинку, курортні та туристичні території у межах націо нальних і регіональних парків слід проектувати за нормами, встановленими у розділах 8.3 – 8.6 цих норм.

8.7.5

При розрахунках рекреаційної ємності національних і регіональних парків слід викорис товувати показники максимально допустимого навантаження, які становлять:

– на всій території парку – одна особа на 5 га;

– в зоні регульованої рекреації – одна особа на 1 га;– в зоні стаціонарної рекреації – 50 осіб на 1 га.

Щільність дорожньої мережі для парку в цілому слід приймати 0,2 – 0,25 км/км2, а для функціональних зон – відповідно до таблиці 8.9.

Таблиця 8.9 – Щільність дорожньої мережі в межах природно-заповідних територій

Зони	Щільність дорожньої мережі, км/км2
Заповідна	0,01 – 0,03
Регульованої рекреації	2,0 – 3,0
Стаціонарної рекреації	3,0 – 5,0
Рекреаційних комплексів	8,0 – 10,0
Господарська	0,5 – 1,0
Ландшафтно-маршрутних коридорів	0,3 – 0,6